Душа обісрана мовчить.
Чому?! А ви ж бо, педарюки кляті
Не здогадалися, чому?!
Та ж повен рот її гівном!
Який псалом, яка осанна,
Які ще радощі земні
Знайдуть в отім багні
Брунатнім?! Часом знатнім
ЇЇ окрилять, піднесуть?!
Стомився. Хоч на мить заснуть.

А ти, доношений козаче,
У тата й маму крюк свинячий,
Чи не набовтався в сечі?
Лежиш на крижаній печі
Та й мариш любим псевдобратом,
Твоєї сраки вірним катом,
Чекаєш на тепло, пердло?

Стомився... хоч на мить заснуть.
Забути все. На мить забуть.
Душа обісрана мовчить.
Пускає бульки
В Космос.

Гляньмо за обрій.
Рай зупинився на ніч –
Став духом
Химерного краю.
Де вогонь серед краю
Грає пухом –
Тілом
Химерного краю.

І долом, і небом
Вага
Тої сили вогонь.

Сік прозорих долонь –
То "антонів огонь"
Став заміною крови
Химерного краю.
Але, чуєш?.. Кроки.
Кроки лунають,
Стинаючи тишу
Химерного краю.

І долом, і небом
Вага
Сили впевненої.

Спокій його зору.
Кроком
Долаючи опір
Химерного краю,
Сходить він.
То є мій син,
Він підходить до брами
Химерного краю.

І нині, і нині
Він зійде, наче спокій долин,
І, вітаючи небо,
Покриє осанною скін.